На Донбас повертають Україну, або Інформаційна антисанітарія «республік»

На Донбас повертають Україну, або Інформаційна антисанітарія "республік"

На Донбас повертають Україну, або Інформаційна антисанітарія «республік»

На Донбас повертають Україну, або Інформаційна антисанітарія "республік"

На Донбас повертають Україну, або Інформаційна антисанітарія "республік"

В «рєспубліках» змінюється інформаційна повістка. Туди повертають Україну. Я про це і так знав, але побачити все на власні очі – це зовсім інша справа.

У кожному випуску новин на каналі «Луганск 24» поряд із розповідями про «вражаючі успіхи» так званої «ЛНР» на кшталт ремонту водогону, який «достался нам от Украины» в поганому стані, або про відкриття чергового дитячого майданчика та «success story» про отримання паспортів РФ, говорять й про те, що відбувається в «нєзалєжнай» (страшенно дратує). Типові історії про те, як поліцейський в Голосіївському парку ганявся за поні, про розмальовані електрички на Вінниччині, або як в Лисичанську жителі залишилися без води через заборгованість за електроенергію.

До речі, розповіді про Національну поліцію зустрічаються в кожному випуску новин. Та, у якому би світлі не виставляли Україну пропагандисти, раніше в інформаційному просторі згадки про неї не з’являлися настільки часто.

Якщо говорити про життя на окупованих територіях, то там час ніби зупинився. Мало людей, вся молодь здебільшого в РФ. Я їхав з Луганська в автобусі, де – на моє здивування – були переважно молоді люди. Я дивився на них і думав: «Що вони тут роблять? Яка їхня мотивація жити в умовах, де немає ніякої перспективи?». А її реально немає. Якщо до війни всі як один працювали на шахтах та отримували величезну на той час зарплату, то зараз вона близько 12-15 тисяч рублів (по курсу це 5-6 тисяч гривень). Не надто багато при цінах, не нижче київських. Це я, звісно, не про комуналку, пальне та транспортні витрати – вони залишилися на рівні 2014 року.

На відміну від наших, українських міст на підконтрольній території, де повно військових, в окупованих населених пунктах людей в формі майже не видно. Особисто я бачив лише двох. Один їхав в автобусі з двома величезними картатими сумками, інший – на мосту поблизу Станиці Луганської, там, де його не мало би бути після розведення військ. Але він є. На його плечі синя ганчірка з написом «СЦКК». Зелений піксель на кшталт російського та чорні берці. Виглядають вони, порівняно з українськими військовими, мерзенно – як в російському фільмі «ДМБ», хіба що вдягнені не в «дубок».

Окуповані міста занедбані. До війни там хоча би якось ремонтували дороги та викошували траву. Зараз таке побачиш лише на центральних вулицях. Особливо вбого виглядає Луганськ. Я часто жартую, що будь-яке місто краще ніж Красний Луч. Але, побачивши сьогоденний Луганськ, я змінив думку. Щоправда, я не бачив сучасний Луч.

Люди, здається, почали розуміти: щось пішло не так. Але Україну чекають одиниці. Власне, це ті люди, які нишком возили харчі українським військовим у тодішній сектор «Д», та з якихось причин не виїхали на підконтрольну Україні територію. А переважна більшість населення – це ті, хто повелися на казки, і в котрих відсутнє критичне мислення. За них ніби й мала би боротися Україна…

Підтримати українську армію, яка бореться за звільнення Донбасу від окупантів, можна тут.

Источник: https://24tv.ua/ru/na_donbas_povertayut_ukrayinu_abo_informatsiyna_antisanitariya_respublik_n1191020